Івано-Франківське обласне управління

лісового та мисливського господарства

Адреса: вулиця Михайла Грушевського 31,
м. Івано-Франківськ,76018
Тел: 0342 55-22-59, тел/ф: 0342 55-20-54
office@ifforestry.gov.ua

Неділя, 07 лютого 2021 08:56

Історія виникнення соколиного полювання

Соколине полювання настільки ж стародавнє, як і саме полювання. Тільки-но мисливець відчув, що не може забезпечити себе звичною здобиччю, він почав використовувати на полюванні різних помічників. Якщо першим помічником завжди був собака, то вслід за ним прийшла черга болотяної рисі – хауса, гепарда і тхора. Однак, тільки ловчі птахи пройшли шлях разом із мисливцем з початку до кінця і продовжують донині полювати і радувати мисливців у різних куточках Землі.

У деяких країнах зображення сокола у польоті, який нагадує тризуб, використовували у державній символіці.

Сокіл – бойовий птах. Відомо, наприклад, що вікінги спеціально годували соколів з очних яблук людського чучела, привчаючи їх нападати на людей. Якщо потрібно було наздогнати людину, запускали птаха, який, наздогнавши жертву, викльовував їй очі. Птах не вбивав, але затримував ворога надовго.

У Платонівській “Державі” Сократ говорить одному юному філософу: “…а зараз, Глаукон, ми повинні бути насторожі, як мисливці біля чагарників, які висліджують дичину, щоб справедливість не вислизнула від нас… Дивися уважно, постарайся її побачити раніше, ніж я чи птах…”.

Соколине полювання розвивається тільки там, де є відкриті простори, що дає змогу насолоджуватися видовищем повітряного бою.

Усі філософи стверджували, що це один із видів спортивного полювання, в якому відсутнє кровопролиття. У соколиному полюванні хижий птах іноді відпускає свою здобич неушкодженою після того, як притискує її до землі.

Цей вид полювання виник у Індії, близько п’яти тисяч років тому, звідки поширився до багатьох країн світу.

У Європі соколине по­лювання мало масовий характер: ним захоплювалися як феодали, так і простолюдини. Існував спеціальний табель про ранги, де було розписано, кому і з яким птахом полювати. В Англії за викрадання або вбивство чужого сокола страчували. У Європі соколине полювання називали “повітряним балетом”.

Дуже полюбляли цей вид полювання і в Київській Русі. Вже в IX ст. на Подолі стояв соколиний двір. Були спеціальні люди – сокольничі, які займалися добуванням, навчанням і доглядом за ловчими птахами.

Донині збереглися приказки про східних завойовників. “Соколине полювання – сестра війни”, – говорив Чингисхан. Батий стверджував, що тільки від полювання з птахом мисливець може отримати справжню насолоду. Вже в X ст. літопис згадує про князя Володимира, який “… ястребов и соколов ловяшит”, але руські князі захоплювалися “красной потехой” за часів Золотої Орди.

В історії згадується тільки два великих царя–соколятника. За участю сотень птахів, тисяч собак полював Чингисхан. Чимало соколів було і при Івані IV Грозному – навіть дорожню подать з купців брали голубами для них. Але ці царі не увійшли в історію як справжні майстри соколиного полювання.

У 1016 р. в Європі був виданий наказ, згідно з яким полювати з ловчими птахами мала право тільки знать, а простолюдинів за це страчували. Англійський король полював з білим гренландським соколом, герцоги – з сапсаном, лицарі – з яструбом. Духовенство офіційно засуджувало соколине полювання, але, як і всі миряни, таємно захоплювалося ним. Соколині двори європейських монархів мали сотні птахів.

У XIII ст. великий китайський хан Хубілай займався полюванням з великим розмахом, його ніхто не зміг перевершити. Марко Поло так описує ці полювання: “Выезжает он на охоту с 10 000 соколами и 500 кречетами, помимо сапсанов и других ловчих птиц и ястребов, для охоты на водоплавающую дичь”.

Першим із великих царів-соколятників був Фрідріх II Гогенштауфен. Він залишив грунтовний посібник із соколиного полювання з неперевершеними орнітологічними спостереженнями. “De Arte venandi cum avibus” (“Мистецтво полювання з птахами”) залишається антологією, справжньою орнітологічною енциклопедією, якою користуються багато поколінь соколятників.

Другим великим царем-мисливцем був Олексій Михайлович Романов, батько Петра I. Олексій Михайлович правив побожно, педантично, проте перша мануфактура на Русі з’явилася саме за його часів. Справжньою пристрастю царя протягом усього його життя залишалася “пташина втіха”, якою він захоплювався, за свідченнями сучасників, часто на шкоду державним справам. Окрім спеціальних виїздів, цар зі свитою полював і дорогою на богослужіння в Сергіїв Посад, Коломну, Саввіно-Сторожевський монастир. Будучи романтиком і маючи поетичний дар, Олексій Михайлович впровадив статути соколиної служби, які є, з одного боку, набором формальних правил поведінки соколятників, а з іншого – ліричним художнім твором, який увійшов до класики староруської літератури:

“…красносмотрителен же и радостен высокого сокола лёт. Зело потеха сия утишает сердца, веселит славныя птичья добыча…”. “Урядник сокольничьего пути“ існує вже п’яте сторіччя.

На Русі традиції соколиного полювання шанувалися в усі віки. Один із найшанованіших святих – св. мученик Тріфон, як правило, зображується на іконах з білим кречетом на руці. Чимало є місць, які зберігають у своїх назвах пам’ять про історичні події, пов’язані з соколиним полюванням.

У Грузії, де школа соколиного полювання була од­нією з найсильніших, назва “яструб-перепелятник” набула лагідних відтінків, як російське “соколок”. Грузинською воно звучить як “міміно”.

Хижі птахи зображалися на символіці багатьох народів.

На гербах численних дворянських родів Європи й понині красується зображення орла. До речі, наш тризуб, за однією з версій, – не що інше, як зображення пікіруючого сокола. А саме прізвище Рюріковічі, на думку фахівців, має походження від західнослов’янського слова “рарог”, що означає “великий сокіл”.

Цікаво, що полювання з ловчими птахами в жодній країні так і не стало промисловим. Занадто мало місць і ситуацій, у яких птах може не тільки наловити здобичі більше, ніж з’їсть сам, але й забезпечити господаря “м’ясом або шкурою”. Водночас ще донедавна у степовій зоні мисливець на коні з собакою та беркутом на руці міг здобути в один з найбільш вдалих днів десяток лисиць, а за сезон – до сотні. Мисливці в Криму з малим яструбом (в українській мові він має дуже точну назву за основною здобиччю – “гороб’ятник”) у серпні-вересні, в період прольоту перепела, добувають цю делікатесну пташку десятками за день, звідки в російській мові походить назва малого яструба – “перепелятник”.

В інших місцях соколине полювання ніколи не було особливо добутливим, хоча завжди цінувалося за високі естетичні якості. Достатньо хоча б раз побачити напад сокола зі складеними крилами в чисто-синьому небі або миттєві повороти яструба в гонитві за здобиччю, важкий орлиний мах над тьмяною осінньою травою за зайцем, щоб “захворіти” цим полюванням на все життя. Проте виховання, тренування ловчого птаха – довге й складне заняття. Птахом треба займатися постійно, тримати та годувати його в немисливський період, стежити за линькою, влаштовувати на зиму, тобто витрачати на це значну частину власного часу. Таке під силу не кожному. Ця обставина природно визначила соколине полювання як привілей знаті. Відомо, що будь-який привілей може швидко перетворитися на моду і вплинути на зміну первинного значення явища. Саме це відбулося із соколиним полюванням. Мода на нього перетворилася зі спорту в щось середнє між обов’язковим ритуалом для знаті та балами, де можна на інших подивитися і себе показати.

Продовжують цю справу люди, які прагнуть зберегти традиції предків.

У наші дні соколине полювання в усьому світі переживає період відродження. Оскільки соколине полювання, порівняно з рушничним, завдає набагато меншої шкоди природі, воно знаходить дедалі більше прихильників у нашому індустріальному суспільстві.

Успіх соколиного полювання заснований на тому, що всі крупні соколи (кречети, балобани, сапсани) належать до птахів високого польоту, їм притаманна стрімкість, вміння віртуозно нападати і вражати навіть найбільших, найхитріших птахів. Коли сокіл помічає здобич, він розвиває швидкість до 200 км/год. Вражає жертву ударом всього тіла та пазуристих лап.

Класичне соколине полювання – робота сокола у парі із собакою. Генетично у них обох закладено могутній мисливський інстинкт. Схема такого полювання наступна: собака робить невеликий “човник” – 100–150 м, у цей час птах стоїть над людиною. Починаючи полювати із собакою, птах стоїть тільки над собакою, іноді взагалі забуваючи про присутність людини. Птах виходить на певну територію, з якої нападатиме, а собака тримає стійку стільки часу, скільки потрібно – хвилину, дві, п’ять, двадцять і т. д. Тільки тоді, коли сокіл стає на вихідну позицію, дається загальна команда для птаха й собаки. Собака виганяє дичину (багатьом птахам не потрібна команда – вони реагують на рух собаки), після вдалого напускання сокіл ловить здобич. Собака може підбігти до дичини, але не повинен чіпати ні дичини, ні птаха. Нині мисливці полюють переважно на куріпок, перепелів, голубів, граків, галок, ворон, сорок (наші предки називали цих птахів “чернь”). Іноді полюють на качку, зайця (у давні часи полювали навіть на лелек). Хижі птахи (беркут, сокіл, яструб) мають таку силу удару, що можуть убивати дичину прямо у повітрі. Швидкість падіння у хижих птахів настільки висока, що людина не в змозі простежити за моментом падіння й атаки.

Для соколиного полювання собаку готують змалку, птаха починають привчати з першого дня перебування в оселі. Навчена пара – сокіл і собака – дуже добре розуміють один одного.

…Сокіл “висить” над собакою. Лунає команда: “Вперед!”. Собака робить посов. Удар – і сокіл з качкою на землі. Все відбувається дуже швидко, буквально за долі секунди. Сокіл тримає дичину, притиснувши її до землі, собака спокійно лежить осторонь і чекає наступної команди.

Соколине полювання – приголомшливий вид спорту, практично без кровопролиття, без підранків. Не даремно ж “сильні світу цього”, покинувши всі державні справи, вдавалися до цієї забави.

Богдан МОЛОДЧАГА, “Лісовий і мисливський журнал”

Новини

Корисні посилання

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg