Івано-Франківське обласне управління

лісового та мисливського господарства

Адреса: вулиця Михайла Грушевського 31,
м. Івано-Франківськ,76018
Тел: 0342 55-22-59, тел/ф: 0342 55-20-54
office@ifforestry.gov.ua

П'ятниця, 22 січня 2021 07:14

«Кадри вирішують все…»

Про долю лісової охорони на початку ХХ століття.

Кадри

На початку 1914 р. у дев’яти українських губерніях діяло 149 казенних лісництв і всі були укомплектовані спеціалістами-лісівниками. Багатьох лісничих і помічників поглинув вир Першої світової війни і визвольних змагань українського народу за побудову своєї незалежної держави (1917 – 1922 рр.). Цілковита більшість лісничих з добрими сподіваннями зустріли лютневу революцію, їм імпонувала націоналізація всіх лісів і оголошення їх державною власністю.

Після жовтневої революції поміщики й капіталісти, яким в українських губерніях належало 80,5% всіх лісів, повтікали, або їх знищили фізично, і лісова охорона покинула приватні ліси. В умовах частої зміни органів влади згодом залишилися без охорони й колишні казенні ліси. Коли селяни усвідомили, що ліси не підлягають розподілу, в них розпочалися масові самовільні рубки. Всі села України, зокрема в зонах Полісся і Лісостепу, були завалені деревиною так, що сільськими вулицями неможливо було проїхати. Селяни не визнавали жодних заходів спрямованих на обмеження їхніх прав у користуванні лісом. Органи влади Української Народної Республіки, як і радянської влади, намагалися припинити самовільні рубки, але нічого не могли вдіяти. Лише уряду гетьмана Скоропадського вдалося навести лад. Однак після його падіння (листопад 1918 р.) ніхто вже не міг припинити самовільних рубок добре озброєними групами лісопорушників.

У районах, захоплених Червоною Армією, лісничих як представників колишньої царської адміністрації звільняли з роботи. Проте більшість лісових спеціалістів була вихідцями із селян та робітників і лише невелика частка – інтелігенція. Дітей поміщиків і капіталістів не приваблювала перспектива роботи у лісовій глушині. За даними відомого російського вченого-лісівника В. Боброва, у 1913 р. у Петербурзькому лісному інституті навчалося 648 студентів, 68% з яких – діти селян і робітників, і лише незначна частина – вихідці з інтелігентних сімей та з духовенства.

Повітові органи радянської влади були зобов’язані допомагати лісовій охороні у боротьбі з лісопорушниками, але дуже часто (скажімо, в Іванківському повіті Київської губернії) вони також порушували закон і навіть заважали наводити порядок. У березні 1920 р. у складі Наркомзему УРСР було організовано Всеукраїнське управління лісами (ВУПЛ), а у губернських земуправліннях – лісові відділи, які згодом перетворили на гублісоуправління (ГЛУ).

Першим начальником ВУПЛу був талановитий учений, професор О. Мар­ченко, але на початку 1923 р. його перевели до Держплану України на посаду завідуючого лісогосподарським і лісопромисловим сектором. Партійні й радянські органи влади вважали, що лісничі та все вище керівництво лісового господарства – адміністратори і їм не обов’язково бути спеціалістами лісового господарства. Головне, щоб ці особи були членами більшовицької партії. Ось чому після О. Марченка начальниками ВУПЛу до 1926 року були Курінний, Іса­єв, Худолій, Чорноусов, Сляднєв, а з 1926 по 1930 рік – Шаляхін. Усі вони мали лише початкову освіту (ЦДАВОВУ, ф. 27, оп. 7, сп. 820, арк. 1027).

У 1921 р. ВУПЛ і ГЛУ розпочали організацію лісництв на базі колишніх приватних лісів. Наприклад, у Київській губернії, крім 28 державних, організували ще 74 лісництва, і проблема забезпечення їх кадрами стала для лісового господарства найпекучішою. В ті роки майже не було не лише спеціалістів, а й елементарно грамотних людей.

У 1897 р. у Царській Росії провели перепис населення і встановили, що, приміром, у Бородянській окрузі на Київщині всього 18% письменних осіб. Не стало їх більше і по закінченні війни. Тривалий час багато щойно створених лісництв існувало на папері. Вони не були укомплектовані кадрами, не мали контор, телефонного зв’язку і коней. Гублісоуправління не мали зв’язку з лісництвами.

Унаслідок катастрофічної нестачі спеціалістів у 1920 р. органи радянської влади зобов’язували всіх спеціалістів лісового господарства зареєструватися і розпочати роботу. Тих, хто ухилявся від реєстрації, притягували до відповідальності за законами воєнного часу як дезертирів (КОДА, ф. 349, оп. 1, сп. 17, арк. 6). У Київській губернії та Києві в 1923 р. налічувалося 60 осіб з вищою лісівничою освітою.

Спроба ВУПЛу і ГЛУ безпосередньо керувати лісництвами виявилася невдалою, тому на початку 1923 р. розпочалося створення збільшених лісництв, які були прообразом майбутніх лісгоспів. Їм під­порядковувалися підлісництва, тоб­то звичайні лісництва.

Після припинення війни по всій території України тривали масові самовільні рубки. Між лісовою охороною і лісопорушниками відбувалися справжні бої. 29 березня 1921 року лісники Медвинського лісництва разом з міліціонерами намагалися припинити самовільну рубку, але лісопорушники почали чинити опір. Тоді було вбито двох осіб і четверо поранено (КОДА, ф. р. – 349, оп.1, сп. 179, арк. 69).

Керівництво лісового господарства вважало, що без виділення військових команд припинити масові самовільні рубки неможливо. Зважаючи на ситуацію, що склалася в Україні, голова РНК УСРРХ. Раковський дав розпорядження керівникам губерній для охорони лісів виділити військові загони, а голова Київського губревкому Я. Гамарник у травні 1921 р. видав наказ № 728 за самовільні рубки відбирати у лісопорушників землю і конфісковувати майно (КОДА, ф. р. – 349, оп. 1, сп. 179, арк.57).

На превеликий жаль, ні зусилля органів лісової охорони, ні допомога міліції, чекістів і військових загонів не могли припинити масові самовільні рубки. Суди були завалені справами про лісопорушення, але роками їх не розглядали. На 1 липня 1923 року в Київській губернії з лісопорушників стягнуто тільки 0,2% присуджених сум.

У 1922 р. лише в Київській губернії було вбито 19 працівників лісової охорони і десятки покалічено. (ЦДАВОВУ, ф. 33, оп. 2, сп. 46, арк. 21, там само, оп. 4, сп. 230, арк. 12).

У 1923 р., зважаючи на безперспективність, ВУЦВК УРСР вирішив припинити всі судові справи про лісопорушення (КОДА, ф. р.– 349, оп.1, сп. 402, арк. 4, 59 і 96, там само, сп. 1642, арк. 244).

Робота в лісовій охороні була вкрай небезпечною, тому по всій території України спостерігалася велика кількість звільнень серед лісників, об’їждчиків і лісничих. Для укомплектування лісництв кадрами з Червоної Армії демобілізовували осіб, які колись працювали лісниками та об’їждчиками. Лісників призовного віку не забирали до армії. Проте у більшості лісництв штат лісової охорони не був укомплектований. Демобілізовані з армії не поспішали ставати лісниками і об’їждчиками.

У зв’язку з організацією збільшених лісництв проблема укомплектування лісництв кадрами ще більше загострилася. Проте, незважаючи на значний дефіцит кадрів лісничих і лісової охорони, органи влади у 1923 р. прийняли рішення про очищення апарату лісництв від “політично неблагонадійних і антирадянських елементів”.

Після очищення апарату лісництв для посилення охорони лісів і контролю за діяльністю лісничих у кожне лісництво призначили старшого об’їждчика – члена партії.

Після чистки лісової охорони площа обходів збільшилася в середньому вдвічі. На 1923 рік асигнування на охорону лісу зменшили на 40%. Все це призвело до різкого збільшення кількості самовільних рубок.

За погодженням з ДПУ – НКВС і комнезамами, до лісової охорони прий­мали селян-незаможників, наймитів і демобілізованих червоноармійців. В Україні кількість спеціалістів з вищою освітою з року в рік зменшувалася. В 1923 р. їх працювало 201 особа, в 1924 – 188, і в 1925 – 134 особи (“Український лісовод”, № 8, 1926 р., ст. 13). Звільнення працівників лісу тривало й після основної чистки. Як і в попередні роки, актів на лісопорушників суди майже не розглядали. В 1926 р. за тими справами, які суди розглянули, з лісопорушників стягнуто лише 2,6% присуджених сум. Ось чому за 1925 рік подали заяви на звільнення: лісничих – 26,4%, об’їждчиків – 20,6%, лісників – 36,9% і помічників лісничих – 29,4% (ЦДАВОВУ, ф. 33, оп. 4, сп. 230, арк. 11). За такої ситуації лісове господарство продовжувало деградувати, а лісова охорона не могла припинити самовільні рубки. За неповними офіційними даними, в 1926 р. в Україні зареєстровано 188663 випадків самовільних рубок. Убито й покалічено 15 працівників лісової охорони, вчинено 86 інших насильств, здійснено 95 підпалів будівель лісової охорони.

Переслідування працівників лісу за політичними та іншими необгрунтованими звинуваченнями вкрай негативно впливали на роботу лісництв і виконання ними виробничих планів. У 1925 р. реальна заробітна плата становила лише 18% від рівня 1914 р. У працівників лісу зарплата була на той час у середньому вдвічі менша, ніж в інших галузях народного господарства (ЦДАВОВУ, ф. 33, оп. 4, сп. 230, арк. 11).

Випускники лісогосподарських факультетів не хотіли працювати в лісництвах. У 1924 р. лісогосподарський факультет Харківського сільськогосподарського інституту (ХСГІ) закінчило 26 осіб, а в лісництва працювати поїхало чотири.

Про ставлення органів влади до кадрів свідчить такий факт.

У 1930 р. ЦК КП(б)У вирішив перевірити роботу Наркомзему УРСР, здійснити атестацію його працівників.

З цією метою направили в наркомат 88 робітників заводу “Серп і молот”, 28 студентів, 10 робітників радгоспів та 28 спеціалістів. З них створили 16 робочих бригад, які й виконали завдання ЦК КП(б)У (ЦДАВОВ, ф. 27, оп. 11, сп. 46). Після роботи комісії було звільнено 35 осіб.

Водночас комісія залишила в апараті 64 особи, які на питання про освіту зробили запис: “освіта домашня” або “начальное образование”, тобто закінчили одно- чи двокласну церковнопарафіяльну школу. Однак усі вони були членами партії, 64 особи з середньою (невідомо якою) і 63 – з вищою освітою (який навчальний заклад вони закінчували, не вказано).

Наркомзему УРСР з 1920 р. було підпорядковано ВУПЛ (Всеукраїнське управління лісами), котре в 1930 р. реорганізували в Укрдержліс. Після чистки апарату в ньому залишилося працівників з нижчою освітою – 30, середньою (невідомо якою) – 28 і вищою – 13. До 1930 р. керівні посади у лісовому відомстві займали відомі вчені-лісівники професори В. Гурський, О. Марченко, Б. Шустов, О. Колесников. Наприкінці 1929 – на початку 1930 років їх звинуватили у завищенні віку головної рубки з метою збереження колишніх поміщицьких лісів, запереченні здійснення концентрованих рубок, тобто вирубування лісів цілими масивами без дотримання будь-яких правил, а також приєднання лісового господарства до лісової промисловості. В архіві Служби безпеки України зберігається тритомна архівно-слідча справа на вищезгаданих вчених та інших керівників ВУПЛу. Їх заарештували і зробили “ворогами народу”, ВУПЛ ліквідували. В зоні Полісся і північного Лісостепу лісгоспи реорганізували в ліспромгоспи, а лісництва – в лісозаготівельні дільниці.

З тих часів збігло понад вісім десятиліть, але оглянутися на них не завадило б і сьогодні.

 

Павло ВАКУЛЮК, професор, заслужений лісівник України,

«Лісовий і мисливський журнал», 2008

Новини

Корисні посилання

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg