Івано-Франківське обласне управління

лісового та мисливського господарства

Адреса: вулиця Михайла Грушевського 31,
м. Івано-Франківськ,76018
Тел: 0342 55-22-59, тел/ф: 0342 55-20-54
office@ifforestry.gov.ua

Вівторок, 01 грудня 2020 05:44

Що заважає мисливській галузі розвиватись і куди їй рухатись далі?

Держлісагентство створило міжвідомчу робочу групу з напрацювання змін до законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на розбудову мисливського господарства. Фахівцями було розроблено Концепцію розвитку. Про те, що чекає на мисливську галузь у майбутньому і як зробити її розвинутою, ми поспілкувались із заступником Голови Державного агентства лісових ресурсів України Юрієм Болоховцем.

болох

– Юрію Віталійовичу, аналізуючи офіційну статистику можна з впевненістю стверджувати, що більшість мисливських господарств в Україні збиткові, вони відчувають дефіцит фахових спеціалістів та фінансових надходжень, а процвітаюче браконьєрство та висока щільність шкідливих хижаків призводить до низької чисельності основних видів мисливських тварин.

– Дійсно, мисливська галузь в Україні перебуває не в найкращому стані, але зацікавленість у громадян у ній є і це видно за кількістю мисливців, які офіційно зареєстровані та мають посвідчення. Ця цифра нині становить близько 800 тисяч осіб, із яких активних мисливців, тобто тих, що відвідують полювання – 350 тисяч українців, це середній показник у Європі, який навіть більший за Німеччину та Польщу.

Але з мисливським господарством не так добре, як з кількістю мисливців. Незважаючи на те, що в мисливській галузі працює близько 5 тисяч фахівців, цього не достатньо для ефективного ведення мисливського господарства, а їхня кваліфікація часто не відповідає нинішнім вимогам.

З іншого боку, говорити, що мисливське господарство в Україні не розвивається – не правильно, адже 15–20 років тому ситуація була значно гіршою. Галузь розвивається, не так динамічно, як могла б, але прогрес за цей період значний. Зокрема покращилась інфраструктура мисливських господарств, збільшилась чисельність мисливських тварин, особливо копитних видів, дещо покращилась культура, хоча мисливцям ще є куди рости. Ці зрушення відбуваються, у першу чергу, завдяки приватним користувачам мисливських угідь, яких нині в Україні нараховується вже більше тисячі, й саме вони є основними репродукторами й інвесторами мисливської галузі.

Разом з тим, є й інша реальність – в українському суспільстві переважає думка, що мисливство – це середньовічний атавізм, дикі тварини в сучасному світі можуть відтворюватись у природі самі по собі, а мисливці безмежно, безконтрольно та безкоштовно знищують дичину. Це зовсім не так, адже законослухняні мисливці добувають лише невелику, дозволену законом частину приросту мисливських тварин, а кошти, які вони за це платять, вкладаються у мисливське господарство. До речі, в тому році ця сума становила більше 400 млн грн і жодних дотацій з держбюджету галузь не отримувала. Основна частина цих надходжень господарства витрачають на охорону, відтворення та підгодівлю диких тварин.

Концепція змін 3 768x946

Мисливське господарство успішно працює в усіх розвинених країнах світу і їхня влада завжди стимулює і підтримує цей напрямок, адже знищення мисливської галузі неодмінно призведе до різкого збільшення браконьєрства та зменшення дичини.

– Юрію Віталійовичу, скажіть, будь ласка, які головні проблеми нині стоять перед мисливською галуззю України?

– По-перше, це законодавчі неврегульованості. Наприклад, відносини користувачів мисливських угідь із власниками земель, особливо з пайовиками, з якими виникає багато непорозумінь.

По-друге, це певні перепони для створення і розвитку вольєрних господарств. В Україні штучно створюється уява про цей підхід, як не цивілізований та не гуманний, той, який позбавляє тварину шансів на виживання під час полювання, де мисливці розстрілюють тварин упритул. Але багаторічний досвід країн ЄС доводить, що створення вольєрів і ведення вольєрного господарства є дуже перспективним напрямком, адже він дозволяє швидко збільшити поголів’я дичини в угіддях і покращити його якість. Полювання на великих загороджених територіях не чим не відрізняється від звичайного – у вільних умовах, вольєр не дає жодних переваг мисливцю. Разом з тим, загорожа дає можливість господарству якісніше управляти популяціями диких тварин у своїх угіддях.

Я переконаний, що розвиток цього напрямку в Україні теж може стати стимулом для мисливського господарства.

Наступне, браконьєрство – це дуже серйозна проблема. Труднощі не тільки у виявленні та затриманні порушників, які іноді оснащені краще служб охорони, головна складність – довести провину браконьєра в суді. Державна лісова охорона та єгерська служба витрачають колосальні ресурси на охорону мисливських угідь, яких у нас, до речі, майже 39 млн га, ловлять порушників правил полювання, складають протоколи (у 2019 році складено 2800 протоколів), а в результаті винні не несуть покарань, бо справи або губляться, або не доводиться вина, або ж суд просто стає на бік людини, якій начебто не було що їсти і вона вчинила «маленьке» порушення. Відсоток винесення звинувачувальних вироків на користь користувача мисливських угідь – мізерний, безкарність, у свою чергу, стимулює розвиток браконьєрства.

Ну і, звичайно, одна з проблем – негативне ставлення суспільства до мисливців і полювання. Хибне уявлення українців про те, як влаштована і як працює галузь, чим живуть мисливці – є основною причин, чому мисливське господарство не розвивається, а потрібні для цього законодавчі зміни не підтримуються ні суспільством, ні депутатами.

– Як сформувати позитивне ставлення до мисливства?

– На мою думку, мисливське господарство і саме мисливство треба популяризувати, зокрема, на державному рівні. Але йдеться про правильне мисливство, про цивілізованих і законослухняних мисливців, які на правових підставах використовують державний мисливський фонд. На жаль, браконьєрів – порушників закону і моральних принципів, які знищують природу заради наживи чи розваги, суспільство теж вважає мисливцями, і це нівелює саме уявлення про правильне мисливство. «Полювання», «мисливець», «вольєрне господарство», «мисливське собаківництво»… – всі ці поняття у суспільстві нині викликають тільки негатив. Таке ставлення до цих речей склалося з причини не поінформованості суспільства. Ця проблема існує і в лісовому господарстві, з усіх боків лунає: рубки – заборонити, ліси – зробити заповідними.

Як на це вплинути? Наприклад, лісівники запрошують громадськість, пред­ставників влади та ЗМІ до себе в лісгоспи, демонструють наживо як працюють лісівники, знайомлять їх із господарською діяльністю: де відбуваються і рубки, і садіння лісу, і догляд за ним. Разом з тим, показують ліси, що перебувають під суцільним заповіданням, що там відбувається, коли ніхто нічого не робить і ні за що не відповідає. Відразу ставлення людей до цих речей змінюється. Те саме треба робити і мисливцям, проводити правильну роз’яснювальну роботу. За великим рахунком ні лісівники, ні мисливці в цьому питанні не доопрацьовують, на відміну від наших західних сусідів ми не вміємо цього робити.

В Україні різного роду антимисливські, зоозахисні й природоохронні організації та фонди в цьому напрямку переграють нас, але не тому що в них більше фінансових можливостей, просто вони використовують сучасні технології і активніше працюють над цим. Визнаю, що на згаданому полі битви ми поки що програємо.

– А чи потрібно мисливській спільноті взагалі реагувати на ці, так звані, зоозахисні організації та на те, до чого вони закликають?

– Ці люди спіймали хвилю, як сьогодні популярно говорити – тренд на екологічність, заповідність, толерантність до тварин, заборону всього, що пов’язано з використанням природних ресурсів. Але та інформація, яку вони генерують, викривлена і не має жодного відношення до реалій. Це створюється свідомо і переслідує певну мету. Можна було б і не звертати на них уваги, якби це все не призводило до реальних негативних наслідків для наших галузей. Плід їхньої роботи – введення, у тому числі на законодавчому рівні, ряду обмежень і заборон для полювання, не кажучи вже про їхній вплив на свідомість суспільства. На це не просто бажано, а необхідно реагувати, в першу чергу, за допомогою мисливських об’єднань, асоціацій тощо. Держлісагентство, як регулятор у цій сфері, теж мусить долучатися до цього процесу.

На жаль, сьогодні вся інформація, що виходить з державних установ, від фахівців, науковців сприймається суспільством із недовірою. Пересічний українець, скоріше, стане на бік якогось новоспеченого та розкрученого у ЗМІ «експерта», який і освіти фахової не має, ніж прислухається до професіонала, що віддав справі все життя. Звичайно, ми повинні прислухатись до суспільної думки, враховувати всі «за» та «проти», але остаточні рішення мають прийматися фахівцями.

– Юрію Віталійовичу, як все-таки розробити дієву стратегію та реалізувати план дій розвитку мисливської галузі, хто нині на це спроможний?

– Для початку потрібна Концепція розвитку мисливського господарства і її проєкт у нас вже є. Її доопрацьовувала оновлена робоча група у складі представників дотичних до мисливства громадських організацій, наукових інститутів, а також відомств, зокрема, Держлісагентства та Міндовкілля. Проєкт Концепції розіслано всім зацікавленим сторонам і викладений у вільному доступі для ознайомлення та обговорення. (див. посилання на проєкт Концепції та робочу групу). Наступний крок за процедурою, який ми плануємо реалізувати найближчим часом, – погодження остаточного варіанту Концепції у Кабінеті Міністрів. Звичайно, цей документ – тільки наміри, але вона стане фундаментом, на основі якого будуть зроблені наступні кроки, зокрема, розроблена Програма розвитку мисливської галузі, яка буде вже містити конкретні дії.

Що ми, як державний орган, можемо і мусимо зробити у рамках майбутньої Програми?

Перш за все, – запропонувати необхідні зміни в законодавство. Потрібні прості, зрозумілі правила, які будуть працювати.

По-друге. Кадрова політика. Мисливській галузі не вистачає кадрів – кваліфікованих мисливствознавців і єгерів. Держава повинна створити відповідні умови для фахової освіти цих працівників, їхньої обов’язкової переатестації. Потрібно закласти фундамент, створити регулятори та умови гри, тобто законодавчу базу. Ми над цим працюємо.

Решта – це питання мисливської спільноти. Мисливці та всі, хто дотичні до мисливської галузі, мають зрозуміти проблематику, і об’єднавшись, через створення і активні дії спілок та асоціацій, відстоювати свої інтереси та права.

Як це має працювати? Мисливці та мисливські господарства винаймають менеджмент – певну кількість фахівців, обговорюють із ними чіткий план лобіювання своїх інтересів і ставлять конкретні завдання. Якщо поставлені завдання виконуються, значить, організація працює, не виконуються, – тоді треба змінювати менеджмент. Проблема українських мисливців ще в тому, що вони не мають чіткого розуміння того, для чого створюються ці асоціації і які треба ставити перед ними завдання. Але це єдиний шлях, це світова практика і вона доводить свою ефективність, інша справа – розуміння цього процесу. Асоціаціям не треба займатись популізмом, розпорошуватись і зазіхати на те, чого вони не можуть зробити. Нехай це буде два-три конкретних завдання на рік, але доведені до логічного кінця.

Разом з тим, ми всі розуміємо, що фахівці за ідею працювати не будуть, і створити асоціацію набагато простіше, ніж забезпечити її ефективну роботу. Тому треба усвідомлювати, якщо ми переймаємося майбутнім мисливської галузі, то мусимо витрачати частину коштів на освіту, науку, просвіту та популяризацію.

– Мисливська галузь фінансується лише за рахунок активних мисливців. Нині полювання в Україні більш-менш доступне кожному, інша справа – його якість. Можливо, воно має бути більш комерційним і враховувати рентабельність господарств? Збільшення надходжень підвищить можливості мисливських господарств, у тому числі, дозволить витрачати кошти на просвіту та імідж галузі.

– Моя особиста думка, що на сьогодні українські мисливці не готові платити ринкову вартість за послуги господарств та за добуті трофеї. Мисливське господарство не повинно бути тільки бізнесом. З власного досвіду скажу, що моє захоплення мисливством розпочалось із самого дитинства і розраховую, що у поважному віці у мене теж буде можливість ним займатись. Ділити нині суспільство на тих, хто може дозволити і тих, хто не може – не на часі, бо воно і так несправедливо поділено. Мисливство має об’єднувати людей, а не бути показником статусу чи достатку. Тим більше, що йдеться про такі емоційні речі, як: захоплення, любов до природи, до полювання. Політикою комерціалізації мисливства ми можемо тільки підсилити і без того значну дискримінацію у суспільстві й негативне ставлення до мисливців. Але разом з цим – це вид господарської діяльності, який потребує фінансування, тому вартість полювання має залежати від рівня доходів громадян і враховувати інші чинники. Хотілося б, щоб доходи українців дозволяли і на полювання ходити, і господарствам розвиватись.

ДОВІДКОВО:

Ознайомитись з проєктом Концепції розвитку мисливського господарства в Україні на період 2021–2025 роки, Пояснювальною запискою до проєкту Концепції, прогнозом впливу реалізації проєкту Акта на ключові інтереси зацікавлених сторін та з робочою групою, яка працювала над Концепцією, ви зможете за посиланням: https://drive.google.com/drive/folders/1Rrse4s4oMRFe3XxhMiKF5rWOvCVdjkxx?usp=sharing

Спілкувався

Роман НОВІКОВ,

“Лісовий і мисливський журнал”

Новини

Корисні посилання

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg

dklg